АВТОРЕФЕРАТ
Магістерскої робото з теми:
"Дослідження ландшафтно-територіальних умов Донецької області в аспекті формування регіональної екомережі"
ВСТУП
Згідно Закону України "Про екологічну мережу" (від 24.06.2004 № 1864- IV): "екомережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні" [1].
Тобто, екомережа - це структурований комплекс природних територій, який функціонує як одне ціле. Цінність екомережі саме у функціональному об‘єднанні невеликих територій в мережу, що надає їй нову якість - цінність цього об‘єднання вище від цінності суми її складників, вищий рівень організації охорони природних територій [2].
Актуальність створення екомережі саме для Донецької області полягає в тому, що порівняно з загальнодержавним показником площі природних територій для нашого регіону він є на порядок меншим. Це пояснюється тим, що на 4,4 % території держави зосереджено 10% її населення та 20% виробничого потенціалу. Також, слід звернути увагу на найбільшу урбанізацію в державі та високу щільність автомобільних і залізничних доріг на території області. Саме цьому збереження ландшафтного та біорізноманіття на якісно новому рівні є дуже важливим для нашого регіону.
Метою моєї роботи є вивчення ландшафтних, адміністративних, геоботанічних, фізико-географічних і інших особливостей Донецької області в аспекті формування регіональної екомережі.
Безумовно, ландшафтно-територіальним особливостям Донецької області приділялася немало уваги в науковій літературі колишніх років. Але в аспекті формування єкомережі ця інформація або відсутня, або носить епізодичний характер.
Передбачається ознайомити зацікавлених осіб з одержаними в результаті дослідження висновками для використання останніх в рекомендаційних цілях.
КОНЦЕПЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ
Ідею Європейської екомережі, або "EECONET" (European Ecological Network - Європейська екологічна мережа) вперше було запропоновано колективом голландських дослідників у 1993 році на конференції в Маастріхті, вона органічно ввійшла у Всеєвропейську стратегію збереження біотичного та ландшафтного різномаїття, схвалену Конференцією міністрів охорони довкілля 55 європейських країн в Софії в жовтні 1995 року. До числа цих країн належить і Україна.
У процесі створення Всеєвропейської екологічної мережі будуть вирішуватися такі завдання:
• збереження всього комплексу екосистеми, середовищ існування, видів та їх генетичного різноманіття, а також ландшафтів європейського значення;
• забезпечення достатньої "просторовості" природних середовищ для збереження видів;
• створення умов для розселення і міграції видів;
• забезпечення відновлення компонентів ключових екосистем, які зазнали руйнації;
• захист систем від потенційних негативних факторів.
Правовими засадами для визначення природних ядер європейського значення є: програма "НАТУРА-2000" в рамках директив Європейського союзу з охорони птахів та збереження ареалів, Бернська, Боннська та Рамсарська конвенції; біогенетичні резервати та деякі природоохоронні території, що удостоєні Європейського диплому. Обидві групи категорій визначаються згідно з установленими критеріями у відповідних резолюціях Ради Європи (готуються відповідні заявки, які розглядаються і за якими на їх визнання приймається спеціальне рішення в Раді Європи) [3].
Головні етапи формування Всеєвропейської екомережі приведені на рисунку 1.
Рисунок 1 - Етапи формування Всеєвропейської екомережі
Вперше термін природоохоронні території з‘явився в законі України "Про охорону навколишнього середовища" № 1268-XII від 26 червня 1991 року. Згідно цьому закону до територій та об‘єктів, що підлягають особливій охороні належать природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України [4].
Згідно закону України "Про природно-заповідний фонд" № 2456-XII від 16 червня 1992 року природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Також в цьому законі сказано, що Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду на основі багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод [5].
В концепції збереження біологічного різноманіття України (№ 439 від 12 травня 1997 року) зазначено, що серед основних напрямів діяльності у сфері збереження біологічного різноманіття є створення національної екологічної мережі з метою відновлення природних середовищ існування дикої флори та фауни, покращання стану збереження окремих компонентів біологічного різноманіття, зміцнення екологічних зв'язків та цілісності екосистем.
Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000 - 2015 роки" був прийнятий 21 вересня 2000 року. Ця програма розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.
Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіальної єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій.
Організаційне забезпечення реалізації Програми здійснюватиме спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екології та природних ресурсів України, разом із заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади [6].
Рішення Ради, з питань, що належать до її компетенції, мають рекомендаційний характер [7].
У Програмі зазначено, що період її реалізація поділяється на два етапи - 2000 - 2005 та 2006 - 2015 роки.
На першому етапі передбачається забезпечити збільшення площі окремих елементів національної екологічної мережі, застосування економічних важелів сприяння їх формуванню на землях усіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази, здійснення комплексу необхідних наукових досліджень та організаційних заходів.
На другому етапі планується довести площу національної екологічної мережі до рівня, необхідного для забезпечення екологічної безпеки країни, введення в дію сталої системи природоохоронних заходів збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.
Реалізація Програми забезпечить збереження і відтворення ландшафтного різноманіття, а також сприятиме:
1. дотриманню екологічної рівноваги на території України;
2. створенню природних умов для життя і розвитку людини у екологічно збалансованому природному середовищі, максимально наближеному до природних ландшафтів;
3. запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо-, цено- та екофонду;
4. забезпеченню збалансованого та невиснажливого природокористування на значній території України;
5. розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку та оздоровлення населення;
6. зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних з національною екологічною мережею землях сільськогосподарського значення;
7. удосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною;
8. розбудові Всеєвропейської екологічної мережі;
9. забезпеченню відновлення біогеохімічних кругообігів у навколишньому природному середовищі, зменшенню загрози деградації та втрати родючості земель;
10. ренатуралізації земельних угідь, що вилучаються із сільськогосподарського використання;
11. посиленню узгодженості діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських екологічних організацій у розв‘язанні проблем екологічної безпеки України [6].
Закон України "Про екологічну мережу" № 1864-IV був прийнятий 24 червня 2004 року і вступив в силу з 1 січня 2005 року. В цьому законі сформульовані основні принципи формування, збереження та використання екомережі:
а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі;
б) збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі;
в) зупинення втрат природних та напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупованнями природного походження та комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розширення площі території екомережі;
г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів господарювання при створенні на їх землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, інших територій, що підлягають особливій охороні, розвитку екомережі;
ґ) забезпечення участі громадян та їх об'єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження та використання екомережі;
д) забезпечення поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці у цій сфері;
е) удосконалення складу земель України шляхом забезпечення науково-обґрунтованого співвідношення між різними категоріями земель;
є) системне врахування екологічних, соціальних та економічних інтересів суспільства.
Згідно Закону України "Про екомережу" до структурних елементів екомережі відносяться ключові, сполучні, буферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових та сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану.
Перелік ключових територій екомережі включає території та об'єкти природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя міжнародного значення, інші території, у межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси [1]. Насамперед це регіони Карпат, Кримських гір, Донецького кряжу, Приазовської височини, Подільської височини, Полісся, витоків малих річок, окремих гирлових ділянок великих річок, прибережно-морської смуги, континентального шельфу тощо [6].
Перелік буферних зон екомережі включає території навколо ключових територій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях [1]. Це можуть бути не лише природні території екстенсивного використання (пасовища, сіножаті, експлуатаційні ліси, ставки тощо), а й орні території з досить безпечним (зокрема без застосування мінеральних добрив) веденням сільського господарства [8].
Перелік сполучних територій екомережі включає території, що забезпечують зв'язки між ключовими територіями та цілісність екомережі [1]. Це 3 широтних природних коридори, що забезпечують природні зв‘язки зонального характеру: Поліський (лісовий) екокоридор, Галицько-Слобожанський (лісостеповий) екокоридор, Південноукраїнський (степовий) екокоридор[3].
Також до сполучних територій екомережі відносяться меридіональні екокоридори, просторово обмежені долинами великих річок - Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, які об‘єднують водні та заплавні ландшафти - шляхи міграції численних видів рослин і тварин.
Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня [6].
Перелік відновлюваних територій екомережі включає території, що являють собою порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, інші території, важливі з точки зору формування просторової цілісності екомережі [1].
ХАРАКТЕРИСТИКА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
При проектировании экосети требуется учитываются особенности регионов: внутренние (природные и социально-экономические ), и внешние (пограничные области, трансграничные природные объекты).
Територія Донецкой области складає 26,5 тис. кв. км - 4,4% від усієї території України. Її довжина з півночі на південь - 240 км, із заходу схід - 170 км. Область має спільну межу на заході з Запорізькою, Дніпропетровською і Харківською областями України, на півночі - з Луганською, а на сході - з Ростовською областю Російської Федерації. З півдня її омивають води Азовського моря.
Донецька область є найбільшою по чисельності населення. На 1.01.2004 р. чисельність населення області складала 4,953 млн. жителів (10% населення України). Середня щільність населення 186,9 люд. на 1 кв. км. У містах проживає 4,5 млн. люд. (90,9%), у сільській місцевості - 453 тис. люд. (9,1%). Тут проживають представники близько 90 національностей. Основну частину населення складають українці (50%) і росіяни (42%), греки, білоруси, євреї, німці.
Наявність паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів створили умови для розвитку промислового комплексу з високою концентрацією об'єктів важкої промисловості, наукової і соціальної інфраструктури.
В області добувають більше половини загального обсягу вугілля, виробництва готового прокату, коксу, чавуна, стали і практично весь обсяг випуску прокатного металу в Україні. У структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають чорна металургія, паливна промисловість і електроенергетика. У структурі виробництва товарів народного споживання частка продовольчих товарів складає 64%. Взагалі в регіоні на самостійному балансі знаходяться 882 промислові підприємства. Функціонують 2095 малих промислових підприємств. Область має розвиту транспортну інфраструктуру: Донецька залізниця (забезпечує до 40% загальнодержавних перевезень), Маріупольський морський порт (потужність переробки вантажів 12 млн. т), міжнародний аеропорт (Донецьк), пасажирсько-транспортні аеродроми (у Маріуполі і Краматорську), щільна мережа автомобільних доріг. У 1998 році був прийнятий Закон України "Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області", що створила сприятливий інвестиційний клімат у регіоні. Статус територій пріоритетного розвитку одержали 22 міста і 5 районів області [9].
Взагалі по області налічується 607 екологічно небезпечних об‘єкта. Склад цих об‘єктів за видами небезпеки такий: вибухонебезпека - 39 %, хімічна небезпека - 28 %; об‘єкти, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави - 11 %; гідродинамічна небезпека - 7 %; небезпечні об‘єкти комунального комплексу - 5 %; екологічна небезпека - 5 %; транспортна небезпека - 3 %; небезпечні об‘єкти енергетичного комплексу - 2 % [10].
Згідно з фізико-географічним районуванням, територія області належить до степової зони, північно-степової підзони, Донецької північностепової провінції, Західно-Донецької схилово-височинної та Донецької височинної областей.
Особливості геологічної будови дозволяють охарактеризувати територію як складну щодо структури нашарувань гірських порід і сполучення форм поверхні. Серед відкладень існують, як древні докембрійські, вік яких обчислюється мільярдами років, так і наймолодші - антропогенні. Результатом геологічних процесів є такі геоструктурні райони: Донецьке складчасте утворення; Приазовський кристалічний масив; Донецька частина Дніпровсько-Донецької западини; Причорноморська западина. Донецьке складчасте утворення є геологічною серцевиною регіону.
На території Донецької області налічується 640 родовищ корисних копалин з 50 видів сировини загальнодержавного і місцевого значення. Експлуатується 300 родовища з 30 видів сировини. Серед них: вугілля, метан вугільних родовищ, сіль кухонна, каолін, глина вогнетривка, доломіт для металургії, вапняк доломітний, пісок формувальний, цементна сировина, гіпс та ангідрит, крейда будівельна, пісок будівельний, камінь будівельний, глина тугоплавка, цегельно-черепична сировина, води підземні прісні.
Рельєф Донецької області своєрідний і складний. Виділені геоморфологічні області: Донецька височина; Приазовська височина; Придонецька терасова рівнина; Приазовська низовина.
Донецька височина (Донецький кряж) грає чільну роль у геоморфології району. Вона являє собою рівнинні межирічні простори, що чергуються з долами, яки мають гірський характер. Середні висот лежать у межах 200 - 300 м. Вища точка - гора Могила Мечетна (367 м). Кряж глибоко розчленований річковими долами, балками і ярами. У південно-західному напрямку Донецький кряж змикається з Приазовською височиною, рельєф якої обумовлений близьким заляганням кристалічного фундаменту. Найвища точка - 278 м. Вододільні території мають хвилясту поверхню, розчленовані глибокими річковими долами, балками, ярами.
У складі знижених геоморфологічних компонентів примітна Придонецька терасова рівнина. Що простягнулася на півночі області смугою, яка має ширину від 6 до 30 км. У ранзі окремої геоморфологічної області розглядається і Приазовська низовина, для якої характерний рівнинний, слабохвилястий рельєф.
У кліматичному відношенні Донеччина належить до степової атлантико-континентальної області помірного пояса. Основними рисами клімату в регіоні в цілому є: континентальність, значні добові і річні амплітуди температури повітря, мала кількість опадів, відлиги, часті тумани, посушливо-суховійні явища.
Для гідрографії області характерна маловодність. Насамперед це обумовлено приналежністю до степової зони. До того ж ріки Донбасу мають відцентровий і транзитний характер стоку. Налічується 246 річок довжиною понад 10 км. Великих рік немає: лише 4 % мають довжину 100 км і більше. Ріки належать до басейнів Дніпрі, Дону і Азовського моря.
Деякі річки в посушливі роки пересихають. Значна частка їх живлення - води, що скидаються в гідрографічну мережу.
Озера для Донбасу нехарактерні.
Природні джерела неспроможні забезпечити регіон водою, у зв‘язку з чим здійснюється її перекидання по штучних водогонах, а також акумуляція у ставках і водоймищах. У 1953 - 59 рр. побудований канал Сіверський Донець - Донбас довжиною понад 130 км. На Донеччині використовується понад 1000 ставків і 150 водосховищ .
Підземні води використовуються на питні потреби.
Особливе місце в природних умовах Донеччини займає Азовське море, узбережжя якого довжиною 120 км обмежує область з півдня.
У Донецькій області відокремлюють 60 типів ґрунтів. Звичайні чорноземи займають 92 % території, дернові - 4 %, лугові, болотні і виходи порід - по 1 %, засолені й опідзолені - по 0,5 %. Потужність і гумусованість чорноземів зменшується з півночі на південь.
Земельний фонд Донецької області становить 2651,7 тис. га, в тому числі на землі сільськогосподарських угідь припадає 77,3 %, ліси та інші лісовкриті площі - 7,6 %, водоймища - 1,6%, заболочені землі - 0,4%, інші землі 13,1%. Розораність території становить 63,6%.
Серед рослинності на територій області панує тип справжніх степів, переважно підтип різнотравно-типчаово-ковилових степів, меншою мірою підтипи - типчаково-ковилових і петрофітних степів.
Характерна особливість регіону - сильна антропогенні трансформація рослинності. В області зареєстровано 1870 видів рослин. За 50 років зникло 33 види. Зростає кількість видів, що потребують спеціальної охорони.
На території області налічується 25 тис. видів різноманітних тваринних ситематичних груп, у тому числі 24 тис. видів безхребетних. Постійно перебувають та фіксуються в процесі міграції близько 300 видів птахів і 49 видів ссавців. Приблизно 130 видів тварин занесено до Червоної книги України. Понад 140 видів є рідкісними для регіону. Майже 70 видів наземних хребетних тварин віднесено до категорії мисливських. В акваторії Азовського моря іхтіофауна представлена 79 видами риб. У внутрішніх водоймах області мешкає 41 вид риб та круглоротих [11].
СТАН ПРОЕКТУВАННЯ ЕКОМЕРЕЖІ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Як вже зазначалось вище, території та об‘єкти природно-заповідного фонду є одними з ключових елементів екомережі.
Площа ПЗФ Донецької області составляет до 79314, 08 га, що складає 2,99 % від загальної площі області.
На сучасному етапі ПЗФ Донецької області складається з 114 об‘єктів, серед яких присутні наступні категорії: природні заповідники (1), Національні природні парки (1), регіональні ландшафтні парки (6), заказники (загальнодержавного значення - 7, місцевого значення - 46), пам'ятки (загальнодержавного значення - 10, місцевого значення – 28), заповідні урочища (13), ботанічні сади (1), парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва (1).
Слід також звернути увагу на диспропорцію в розподілі об‘єктів і територій ПЗФ серед адміністративних районів Донецької області. Так, найбільш заповідними є Слов’янський (33,3%) та Першотравневий (11,2%) райони, а найменш – Мар’їнський (0,01%) та Великоновосілківський (0,04%). Це в першу чергу пов‘язано з тим, що на території Слов‘янського району знаходиться національний природний парк "Святі Гори", а на території Першотравневого району - більша частина регіонального ландшафтного парку "Меотида". В той час, як в Мар‘їнському та Великоновосілківському районі переважно розташовані заказники та пам‘ятки природи місцевого значення.
Відомо, що оптимальний показник заповідності для Донецької області складає 5 %. Як вже зазначалось, на сучасному етапі він складає 2,99 %. Приближення реального показника заповідності до оптимального можливе завдяки створенню нових об‘єктів ПЗФ та збільшенню площі існуючих. Але якщо з 2000 до 2003 рр. нові об‘єкти ПЗФ створювались дуже активно (від 100 до 113, в тому числі 5 регіонільних ландшафтних парка), то у 2003 році нових об‘єктів взагалі не було створено. Стосовно розширення існуючих об‘єктів ПЗФ, слід зазначити, що зараз ведуться роботи лише по розробці проекту створення та відведення земель для організації національного природного парку "Меотида".
Водні ресурси є одним із структурних елементів екологічної мережі.
На мою думку річки в регіональному аспекті можуть відігравати роль екологічних коридорів, що зв‘язують ядра екомережі.
Основні риси гідрографічної мережі на території Донецької області обумовлені впливом комплексу фізико-географічних чинників, серед яких перш за все слід виділити рельєф, кліматичні умови, геологічну будову та гідрогеологічні особливості району [12].
Провідну роль у розподілі річкового стоку на Донеччині відіграє Донецький кряж. На його північному схилі беруть початок річки басейну Сіверського Дінця: Казенний Торець, Сухий Торець, Кривий Торець, Бахмутка, Жеребець. Витоки Сіверського Дінця лежать у відрогах Середньо-Руської височини за межами регіону.
З південних схилів кряжа збирають свої води річки Донеччини, що безпосередньо впадають в Азовське море: Міус, Кальміус (у тому числі його приток Кальчик), Кринка, Мокрий Єланчик, Грузський Єланчик, Нагольна, Мокра Волноваха [11].
З вододілу західного схилу Донецького кряжа стікають річки басейну Дніпра: Вовча, Мокрі Яли, Самара, Солона, Кашлагач.
Організаційне забезпечення реалізації Програми на території області здійснюється Державним управлінням екології та природних ресурсів Мінекоресурсів України в Донецькій області, разом із заінтересованими органами виконавчої влади. На Держуправління покладається також й контроль за реалізацією Програми.
Програмою передбачено розширення площі НПП "Святі Гори" на 10000 га, та Українського степового природного заповідника більш ніж на 1000 га, РЛП "Клабан-Бик" на 1000 га.
Передбачається збільшити кількість об‘єктів ПЗФ місцевого та загальнодержавного значення, більшою частиною за рахунок створення заказників. Але також заплановано створення РЛП "Слов‘янський курорт", а на межі Донецької та Луганської областей організувати новий національний природний парк “Донбаський”.
На базі РЛП "Донецький Кряж" створити біосферний заповідник площею 20 тис. га, але це передбачається лише в кінці другого етапу Програми.
Також планується створити міждержавні заповідні території на базі існуючих регіональних ландшафтних парків “Меотида” та “Донецький кряж”.
Таким чином удасться довести площу природно-заповідного фонду до 4,5%.
Згідно з Програмою прогнозується на території області довести площу:
- захисних лісових насаджень до 36,83 тис. га;
- полезахисних лісових смуг до 10,45 тис. га;
- залужених деградованих та радіоактивно забруднених земель до 51,6 тис. га.
В той же час передбачається законсервувати деградовані та забруднені землі площею 66,4 тис. га та піддати залісненню 14,8 тис. га з них [6].
В результаті дослідження передбачається розробити рекомендації щодо формування регіональної экосети з урахуванням ландшафтно-територіальних особливостей Донецької області.
ВИСНОВКИ
З всього вищезазначеного можна зробити наступні висновки.
Нормативно-правова база щодо створення екомережі не достатньо розроблена.
Дуже серйозно шкодить подальшому формуванню екомережі відсутність чіткого механізму надання фінансової та іншої підтримки власникам і користувачам земельних ділянок в межах територій та об‘єктів екомережі.
Стосовно Донецької області, викликає турботу, той факт, що темпи збільшення площі природно-заповідного фонду за останні два роки значно уповільнились.
Слід також зазначити, що фінансування Програми іде більшою мірою за рахунок коштів місцевого фонду охорони навколишнього середовища та інших джерел. Лише в останні два роки почали поступати кошти з місцевого бюджету. Щодо фінансування за рахунок коштів з держбюджету, то воно взагалі відсутнє.
Щодо водних ресурсів Донецької області, то їх стан наближається до катастрофічного.
Залуження деградованих та забруднених земель йде задовільно. Але в той же час, створення захисних лісових насаджень йде дуже повільно.
Взагалі по області виконання Програми йде повільними темпами. Звичайно, в першу чергу це пов‘язано з недостачею коштів на виконання заходів. Суттєву роль відіграє і те, що населення погано проінформовано щодо Програми. Останнє позбавляє можливості створення громадських рухів та фондів, направлених на реалізацію Програми.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАННОЇ ЛИТЕРАТУРИ
1. Закон України "Про екологічну мережу України" - (матеріал отриманий по мережі Internet). - http://www.rada.gov.ua
2. Парчук Г.І. Екологічна мережа: національні перспективи // Жива Україна, 1998. - № 8.
3. Мовчан Я.В. "Зелені коридори" - в майбутнє // Жива Україна, 1998. - № 7
4. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" - (матеріал отриманий по мережі Internet). - http://www.rada.gov.ua
5. Закон України "Про природно-заповідний фонд України" - (матеріал отриманий по мережі Internet). - http://www.rada.gov.uahttp://www.rada.gov.ua
7. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 р. № 1603 "Про утворення Координаційної ради з питань формування національної екологічної мережі"
8. Парчук Г.І. Розбудова національної екологічної мережі України // Жива Україна, 1998. - № 6
9. Донецкая область - информационная карточка - (матеріал отриманий по мережі Internet). - http://donoda.gov.ua
10. Земля тривоги нашої. За матеріалами доповіді про стан навколишнього природного середовища в Донецькій області у 2003 році / Під ред. С.В.Третьякова. - Донецьк: "ЦЕПИ "ЕПИЦентр ЛТД". - 2004. - 152 с.: ил.
11. Донбас заповідний. Науково-інформаційний довідник-атлас. Під загальною редакцією С.С.Куруленка, С.В.Третьякова. - Донецьк, Донецька філія Державного інституту підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів Мінекоресурсів України, 2003. - 160 с.: ил.
12. Програма відновлення та підтримання чистоти малих річок Донецької області / під ред. А.Ф. Коновалов. - Донецьк, "Донецький науковий центр", 1994. - 683 с.
