Все почалося в 1980 році, коли мої батьки вирішили одружитися. Мати, Тетяна Василівна, на той час закінчила педучилище і працювала у місцевій школі. Батько, Леонід Євгенович, повернувся з армії та працював в сусідньому містечку водієм. Обидва - вихідці з робочих родин: мої бабусі та дідусі в свій час приїхали на Донбас «підіймати промисловість перспективного регіону». Тут і оженилися. Так, селище Водянське Добропільського району стало маленькою батьківщиною моєї далеко немаленької родини.
Я народилася 2 вересня 1983 р. в 23:40. Кажуть, люди, народжені вночі – щасливі. Ну що ж, є змога це перевірити :)
Так сталося, в усій родині (і по батьковій, і по материній лінії) я була найстаршою з дітей. Тому і вимоги були відповідними! Бабусі та дідусі, багаточисельні тітки та дядьки мене обожнювали. У 1986 р. народилася моя сестричка – Валентина. Тепер доводилося ділитися своїми солодощами, іграшками та, навіть, ровером! :)
З сестрою ми товаришували як раз на стільки, як це досить часто буває між старшою і молодшою дитиною. Але в цілому, обійшлося без бійок та істерик. Та що ми дійсно непогано робили разом, то це співали. Жодне родинне свято не обходилося без імпровізованого концерту. Так, у віці 7 років я доспівалася до Білицької музичної школи №2. В 15 років закінчила з відзнакою вищезгадану установу за класом фортепіано.
У 1990 р. я пішла в школу. Пам’ятаю, було море квітів, красивий портфель, білі гольфи та … національні костюми. Я потрапила у перший в історії нашої школи україномовний клас.
Навчання мене не обтяжувало. Навчалася добре, з азартом. У першому класі мене обрали старостою класу. Так мені відкрилася одна з найцікавіших сторінок шкільних років – суспільне життя школи.
Клас був дуже дружній. Виявилося, дівчатка з класу добре співали - і зорганізувався ансамбль. А пізніше і шкільний оркестр. За 10 років ми об’їздили немало конкурсів, концертів та вибороли купу перемог. А з 8-го класу я ще виступала і дуетом – акомпонувала хлопцю-саксофоністу.
У 10-му класі мене обрали лідером загальношкільної дитячо-юнацької организації «Олімп». За два роки мого керівництва у чому ми тільки не брали участь! Незабутнє враження залишили поїздки на міські конкурси, усілякі марафони, інтелектуальні вікторини та, звичайно ж, КВК. З гордістю можу сказати, що, зазвичай, наша команда поверталася з нагородами. Школу закінчила у 2001 р. з золотою медаллю.
У грудні 2000 р., навчаючись у 11 класі, я вступила в Донецький Національний технічний університет за результатами рейтингових випрбувань. Вибір зупинла на спеціальності «Безпека трудової діяльності» факультету Геотехнологій та Управління виробництвом. Не можу сказати, що це був мій свідомий вибір – наполягли батьки. Але, як же вони мали рацію!
Спочатку навчання в університеті мене не дуже задовольняло: загальні дисципліни які сумлінно забуваються наступного після екзамену дня і не мають жодного стосунку до спеціальності, бескінечні черги в бібліотеці (і в буфеті, доречі, теж!), до того ж і група не дуже вирізнялася етузіазмом. Тому, коли після першої сесії отримала запрошення до участі у конкурсному відборі в спецгрупу з поглибленим вивченням німецької технічної мови – щиросердно погодилася! Другий курс вже починала у новій групі РКК-01н, за спеціальністю «Розробка родовищ корисних копалин» - сумісний проект Інституту міжнародного співробітництва та Гірничого інституту при ДонНТУ під керівництвом Стрельнікова Вадима Івановича.
В університеті я захопилася східними єдиноборствами. Нажаль, не знайшла у собі достатньо наполегливості, щоб займатися карате професійно. Але мені дуже подобається сам по собі процес тренувань - як фізичних, так і духовних. Зараз я беру участь в організації змагань Української асоціації карате.
В ДонНТУ є можливість вивчати польську мову. На чолі цього процесу стоїть Макєєв Олександр Юрійович. В липні 2004 р. десять студентів Польского технічного факультету поїхали на мовну практику до Польщі на місяць. Серед них була і я. Разом із двома студентами-гірниками ми перебували на польській шахті «Кнуров». Сам процес проходження практики на польських підприємствах значно відрізняється від українського. Нам, разом з групою польських студентів виділили керівника практики, який організовував екскурсії підприємством, читав лекції, допомагав нам розібратися в організації виробництва. Разом з керівником ми здійснили два з’їзди до шахти. Також дуже запам’яталися поїздки історичними місцями.
Але зупинятися на досягнутому було зарано! Наступного року, влітку 2005-го, студенська організація AIESEC запропонувала мні практику на польській фірмі. ТОВ «МАРАНІ» займається виробництвом стиснутого повітря для вугільної, металургійної, легкої, автомобільної промисловості. А я займалася вивченням діяльності фірми, перекладом текстів, інформації, встановлювала контакти з потенційними клієнтами, та, звичайно ж, виїжджала разом із співробітниками відділу сервісу безпосредньо на підприємства, що користуються послугами фірми.
А у квітні 2005 р. я, мій однокурсник та викладач кафедри «РКК» Сахно Іван Георгійович їздили на всеукраїнськую олімпіаду з гірництва, що проходила у Івано-Франківську. Нас приймав Інститут нафти і газу. Для учасників було організовано спеціальні екскурсії на газове сховище, тепличне господарство і в Карпати. За результатами олімпіади я зайняла третє місце. Велике спасибі улюбленому університету, чудовому факультету Геотехнологій та управління виробництвом та найкращій кафедрі Розробки корисних копалин за те, що моє студенське життя було таким насиченим приємними подіями та різноманітним!
Влітку 2006 р. мені та ще трьом моїм одногрупникам пощастило побувати на практиці в Німеччині. Так виправдалися усі труднощі навчання у німецькій групі. Енергетичний концерн RWE забеспечує всю Німеччину електроенергією, яку отримують найрізноманітнішими засобами. Ми вивчали технології переробки шахтного метану в теплову та електричну енергії. Але попутньо знайомилися і з тепловими, атомними, вітряними, гідро- та біоелектростанціями. А у вілний час подорожували Німеччиною та навіть побували в Парижі та Амстердамі.
У грудні 2006 р. я захистисла свою магістерську роботу. Далі у планах подальше навчання. Серйозно замислююся про аспірантуру. Ну що ж, перспективи є, залишається наполегливо йти до своєї мети!
