RUS | UKR | ENG |
ДонНТУ >
Портал магістрів ДонНТУ
Лукяненко Юлія Михайлівна
Факультет геотехнологій і управління виробництвом
Спеціальність: "Екологія гірських технологій "
Тема випускної роботи: "Вибір та обґрунтування параметрів технології використання порід відвалів шахти "Жовтневий рудник" для зниження шкідливого впливу на НПС"
Керівник: проф. Артамонов Володимир Миколайович
Матеріали по темі випускної роботи: Реферат | Бібліотека | Посилання | Звіт про пошук | Мої захопленняEmail: mixalna@ukr.net
БІОГРАФІЯ
...Холодним зимовим вечором, 2 грудня 1983року в родині старшого прапорщика Лукяненко Михайла Васильовича та прапорщика Лукяненко Катерини Андріївни, народилася друга дитина - довгоочікувана дочка Юля з великими зеленими очима.
Так вийшло, що мій день народження перебуває між двома "голосними" датами: Всесвітнім днем захисту від СНІДу (1 грудня) і Днем інвалідів (3 грудня). Мій старший брат, Лукяненко Андрій Михайлович, завжди із цього чомусь сміявся. Зважаючи на те, що мені при народженні приділялося більше уваги, він був сильно не задоволений і розповідав усякі страшилки на ніч. Зараз ми з ним кращі друзі, а страшилки я люблю дотепер.
У народі існує таке повір'я, що діти військових ніколи не плачуть. Так було й із мною -я не кричала, навіть при народженні. У три роки мала вже гарну пам'ять, а в чотири напам'ять читала "Бородіно".
Напевно, у цьому віці в мене з'явилося ще одне захоплення - малювання. Я любила "писати картину" з натури, тобто переді мною на стільчик сідала дитина з моєї групи в дитсадку, а я намагалася його образ, близький до оригіналу, перенести на папір. Не скажу, що було схоже, але моїм "натурщикам" це подобалося. Не хочу хвастатися, але зараз це виходить набагато краще. Свої картини волію писати тільки простим олівцем, мені здається, що з його допомогою я можу показати "гру тіней".
У школу пішла в 1991 році. Це рік не тільки великої "перебудови", але й рік найбільших змін у моєму житті. Протягом 10 років (із третього класу я перейшла в п'ятий), брала активну участь у всіх шкільних заходах. У 10-му класі мене, як кандидата від школи, вибрали в молодіжну організацію при ГОРОО. Я була представником по справах молоді й родини, спорту й туризму: організовувала розважальні заходи, запрошуючи на них місцевих музикантів; поїздки в Київ, Слов'янськ. У цій організації не влаштовувало тільки одне - я, будучи членом журі у всіх міських конкурсах між п'ятьма школами, не могла приймати в них участь як конкурсант. Але, як кажуть, де наша не пропадала! Я взяла собі псевдонім - Ю.Цезар, результат був приголомшливий - відразу ж після першого конкурсу, присвяченому 15-річчю аварії на ЧАЕС, я посіла перше місце у місті, а мій твір "Сповідь...15 років потому." надрукували в місцевій газеті "Наші обрії". Я знала, що батьки мною пишаються, а я пишалася тим, що вони горді за мене. Парадокс? Не знаю, але це приносило мені величезну радість. Шматочок цієї газетки я зберігаю дотепер разом зі своїми шкільними грамотами й старими дитячими фотографіями.
Школу закінчила в 2001 році із золотою медаллю й щиросердечним смутком, напевно, я вже тоді знала, що більше не буде таких безтурботних шкільних днів, улюблених вчителів, коли через четвірку викликали в школу батьків. Може здатися смішним, але я хотіла б зараз туди повернутися. Зі школи залишилося лише трохи людей, з якими я не те, щоб дружу, а скоріш підтримую відносини. Мої подруги-однокласниці роз'їхалися по колишніх країнах СНД у пошуках чогось кращого, а я вирішила залишитися й зробити що-небудь для свого маленького провінційного містечка, усунути ту незрозумілу причину, через яку усі прагнуть у мегаполіси. Тепер, коли вони приїжджають до батьків, ми іноді зустрічаємося. Сказати, що в житті вони домоглися більше, ніж я - я не можу.
У ДонНТУ на спеціальність ЕГТ-01 я поступила, ще навчаючись у школі, тобто по рейтингах у лютому місяці. Чому я вибрала саме цю спеціальність? Навіть не знаю. Напевно, саме з її допомогою я хотіла допомогти своєму шахтарському містечку стати краще. Хто його знає, може через кілька років поряд з такими великими містами України, як Київ, Харків, Донецьк, ми почуємо ще про одне, а кожне згадування про нього буде пестити мій слух і будити в мені гордість за те, що я все-таки змогла внести свою лепту в розвиток Кіровська.
Чотири роки пролетіли швидко. В 2005 році я захистила диплом бакалавра й поступила в магістратуру. Навчаючись у ДонНТУ, побачила нові визначні пам'ятки, нові місця, познайомилася з новими людьми, з'явилися нові друзі, зустріла перше кохання... На жаль у цьому світі ніщо не вічне, все проходить і все забувається, я це знаю вже на своєму особистому досвіді. Тепер я із твердістю й упевненістю можу процитувати народну мудрість про те, що "час лікує". У моєму житті було всього потроху, як гарного, так і поганого. На даному етапі свого життя я можу сказати, що я щаслива людина.
Кожна людина здатна на багато чого, але, на жаль, не кожна знає на що. Плани на майбутнє не люблю будувати, але є мрія - стати Міністром вугільної промисловості, відкрити свою галерею, присвятити її простому гарному хлопцю, за якого вийду заміж, і народити доньку з великими зеленими очима...