Чепуренко Павло Валерійович

     Я, Чепуренко Павло Валерійович, народився 28 серпня 1984 року в місті Красний Луч, Луганської області.
Мати - Чепуренко Галина Іванівна - 1958 року народження. Одержала освіту енергетика й довгий час працювала за спеціальністю, але у зв'язку зі сформованої ситуації в країні після розвалу Радянського Союзу, довелося, як і багатьом фахівцям того часу, зайнятися підприємницькою діяльністю. У цей момент вона перебуває в статусі домогосподарки.
Батько - Чепуренко Валерій Олександрович - 1956 року народження. По закінченню ДПІ одержавши освіту інженера - механіка, якийсь час працював на машинобудівному заводі, а пізніше, довгі роки проробив на шахті «Новопавловська» механіком ділянки.
Сестра - Чепуренко Євгенія Валеріївна - 1980 року народження. Закінчила Полтавський педагогічний університет й одержала освіту психолога. На даний момент обіймає посаду директора рекламного агентства «КАС» у місті Полтава.

ДИТИНСТВО:

     Оскільки батьки віддавалися з повною силою праці, (батько, часто по 2 - 3 зміни не виїжджав із шахти, а мати часто працювала в нічні зміни ), тому довелося моїм вихованням, по великій частині, займатися моїй старшій сестрі. Я вдячний їй за її терпіння, оскільки дитиною я був не дуже вже слухняною і мало того, часто болів, і сестрі доводилося сидіти із мною. Її життя полегшилося, після того як мене віддали в ясла - сад. Пізніше мене перевели в садок, де я зайняв лідерські позиції. У дитячому саду мене любили всі вихователі за те, що я завжди виступав у ролі миротворця, всі дитячі конфлікти розбирав я, визначав винних і визначав покарання. У старшій групі із цим стало небагато складніше, тому, що всі діти були старше мене більш ніж на рік. Особливих захоплень у ці роки в мене не прокинулося, та й розбудити було нікому.

ШКІЛЬНІ РОКИ:

     Через три дні, після того як мені здійснилося шість років, мене повели на перше вересня. Так я опинився в СШ№10 в 1-ом Б класі. Саме тут і закінчилося, те щасливе й безтурботне дитинство. Із цього моменту я й почав гризти граніт науки, правда з малою ретельністю. Вся працьовитість і посидючість від батьків дісталися, очевидно, моїй сестрі, а я більше любив мріяти, ширяти десь у хмарах, як говорили вчителі батькам. До 5-го класу жив, без яких або захоплень й інтересів, а в п'ятому класі, друг нашої родини запропонував мені зайнятися боксом з його сином, і я зацікавився. Заняття боксом протривали майже цілий рік, і як не намагалися тренери мене вмовити залишитися, я вирішив, що цей вид спорту не для мене, хоча мені й пророкували більші досягнення на ринзі. Так, з початком навчального року в 6-ом класі, я почав займатися легкою атлетикою, але не з метою досягнення спортивних результатів, а просто для загального фізичного розвитку й спілкування з однолітками. Паралельно із заняттями легкою атлетикою, початків грати за школу в баскетбол і волейбол. Але, як і більшість хлопчиськ у шкільні роки, я більшу частину свого часу проводив на тренуваннях, а не за уроками. Сам процес навчання не залучав тим, що змушували читати те, чого не прагнеш читати, змушували зубрити, а для мене було краще на каторгу, чим зубрити, та й втім і зараз до завчання ставлюся категорично проти. Тому й любив найбільше алгебру й геометрію, тому що розібрався в алгоритмі й ти переможець. В іншій частині активного життя школи участи приймав по примусі аж до 10-го класу. З 10-го класу почав з товаришами танцювати брейк-данс. Але розуміння того, що навчання в школі наближаються до логічного завершення, а середній бал за перше півріччя 11-го класу залишає бажати кращого, довелося забути про танці, тренування й т.п. й у щільну почати навчатися, що й дозволило закінчити школу з досить твердою оцінкою «добре».

ВИБІР ВУЗУ й НАВЧАННЯ:

     Закінчивши школу, я довго не міг визначитися з вибором навчального закладу. Ті вузи й спеціальності, які мене цікавили, були здебільшого платними, а батьки не змогли б оплачувати навчання мені й моїй сестрі одночасно. З волі долі, із двоюрідним братом приїхали на підготовчі курси в Донецьк. Вибір університету не склав праці, оскільки, на мій погляд, наш університет не даремно носить статус національного, та й від батька багато чув про ДПІ. Вибір спеціальності теж не спроста, і батько, і дід віддали дуже багато вугільної промисловості, і тому я хочу внести свій внесок у цю, вже можна сказати сімейну справу. А якщо серйозно, те без вугільної промисловості Україна загине, і це питання як не можна актуальне на сьогоднішній день. За роки прожиті в студентській родині було стільки веселих моментів, що про смутен, мабуть і згадувати соромно. Сам процес навчання, як і все в цьому світі не досконалий, але прагнути до досконалості треба. А втім, скаржитися не на що, тому, що ці 5 років залишаться в пам'яті до кінця наших днів, і будуть зігрівати наші серця.

МАГІСТРАТУРА:

     Про надходження в магістратуру якось навіть і не замислювався, але поки виконував свої обов'язки старости групи РККг-01, становлячи списки студентів бажаючих надійти в магістратуру, разом зі своїм керівником по НДРС, професором Гавришем Миколою Миколайовичем, і зайшла розмова про мою кандидатуру в магістри й він мене підтримав. На даному етапі проводжу збір і підготовку документів для написання магістерської роботи на тему: ”Геомеханічне обґрунтування параметрів доробки запасів шару h₈ шахти імені М. Ф. Фрунзе”.

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ:

     Закінчити навчання з позитивним результатом, знайти роботу, облаштувати життя, ну а потім будувати будинок, ростити сина й писати книгу.