ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ ПИТАНЬ ЩОДО РОЗБУДОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОМЕРЕЖІ
Детальний опис елементів екомережі повинен базуватись передусім на коректному розумінні таких пропонованих Методикою формування регіональної екомережі градацій (або територіальних елементів), як природне ядро, природний коридор, буферна зона та ділянки відтворення природного стану. Відповідно до п.5 (Проектна територіальна структура ЕМ) пропонованої Методики, „територіальна структура ЕМ має відповідати принципам достатності територій для збереження біорізноманіття та забезпечення просторової цілісності цих територій. Структурні частини НЕМ визначаються за об’єктивно обумовленими природними чинниками, просторовими параметрами екосистем та інших типів територіальних утворень”. Територіальні елементи екомережі пропонується визначати відповідно до принципів територіального структурування Всеєвропейської екомережі.
Основною проблемою цієї позиції є суто біотичний підхід, який спрямований на збереження одного – біологічного компонента ландшафту, а тому вся структурна побудова базується на уявленнях існування природного ядра (біоцентрів різних рангів), під якими де-факто розуміється сумбурна суміш різнотипних, різнокаліберних і різнопланових структурних одиниць, як-от „природні території” окремих екосистем, суміжних екосистем, екотопів, місць існування (а куди воно вписується?), природних ландшафтів (одноранговість родового поняття з вузько видовими місцями існування!!), „що являють особливу цінність, встановлену нормативно-правовими актами в галузі збереження біорізноманіття”. Постає логічне запитання: а якщо лісовий масив чи степова ділянка серед суцільно розораних угідь не являють особливої цінності згідно з отими нормативно-правовими актами, то вони позбавляються статусу і ролі ядра?
Вкрай невизначеним, з методологічного погляду, є розуміння понять „природний” та „напівприродний”, ділянки „відтворення природного стану”, „неприродні території”, „дика природа” (таблиці 1, 2, 3). З Методики випливає, що під природним розуміється лише близький до доаграрних вихідних умов стан існування сучасного біокомпоненту середовища. Проте поза всякої уваги залишається стан динамічної рівноваги геосистеми і ландшафтно-екологічна ситуація за межами ядер, коридорів, буферних зон та ділянок відтворення „природного стану”.
Повністю ігноруються засади історико-географічного підходу до вивчення сучасних ландшафтів, адже, зокрема, на терені Чернівецької області більшість так званих природних територій за своїми параметрами і генезисом є вторинними, антропогенно зміненими чи повністю антропічними, які часто не відповідають зонально-азональним чинникам існування ландшафтних інваріантів та варіантів. Наприклад, значна частина лісових масивів по Дністровських стінках у Кельменецькому та Сокирянському районах (Дністровський екологічний коридор) є штучними, тобто неприродними, сформованими у середині минулого сторіччя на місці остепнених схилів, проте в якості існуючих заповідних територій (ландшафтні заказники) формально підпадають під категорію екологічних ядер.
Відповідно, з поля зору авторів Методики (і прибічників виключно біотичної орієнтації формування екомережі) випав такий важливий аспект, як необхідність формування мережі територій, тобто геосистем, які повинні виконувати стабілізаційну роль в структурі сучасних ландшафтів. Саме тому мною запропонована така редакція абзацу 2 пункту 5: „Структурні складові НЕМ визначаються за існуючою ландшафтною структурою територій регіону та в межах ландшафтів – об’єктивно обумовленими параметрами екосистем. Територіальні елементи екомережі визначаються відповідно до принципів територіального структурування все європейської екомережі та необхідності збереження стабільності ландшафтно-екологічної ситуації”.
Відповідно до масштабу проведення досліджень і проектування екомережі, залежить і детальність опису екомережі, її коректність. Адже глибина опису елементу національної (регіональної) екомережі буде значно меншою і менш деталізованою, ніж опис конкретного фрагменту локальної складової, до того ж зміщуються акценти в самій структурі опису.
Саме тому на перший план висувається питання обґрунтування масштабу мапи пілотної зони, від якого залежить ступінь детальності виділення і зображення як самих елементів, так і глибини та структури опису.
За результатами ідентифікації елементів екомережі Чернівецької області з використанням “Методики формування регіональної екомережі” (2003), вважаємо за необхідне зауважити наступне:
- розробка регіональної схеми екомережі такого рівня глибини, з такою детальною характеристикою всіх її елементів неможлива без формування локальних екомереж. Тому після першої стадії, результатом якої є розробка перспективної попередньої схеми регіональної екомережі з відповідними територіальними елементами (природні ядра, природні коридори, буферні зони, території відновлення), наступним етапом повинна бути розробка детальних схем локальних і, можливо, місцевих екомереж. При проектування таких схем наводиться детальна й різностороння характеристика всіх її складових;
- для виконання такої роботи має бути сформована постійно діюча група з фахівців різного профілю, яка б займалась розробкою таких схем (локальних екомереж) та їх інтеграцією в регіональну екомережу;
- така детальна характеристика елементів екомережі потребує тривалого часу, тому необхідно на кожен об’єкт чи територію екомережі завести паспорт, в якому була б відображена вся інформація про нього (неї), яка б постійно поповнювалась.
Зауваження стосовно окремих розділів і пунктів “Методики...”:
І. Науково-правові та науково-експертні засоби формування регіональної екомережі.
Пункт 1.2. Сучасний стан територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні.
Для того, щоб надати стислу характеристику всіх збережених у природному чи напівприродному стані територій та об’єктів регіону, зокрема описати тенденції розвитку, стан їх збереження, описати флору та фауну (в т.ч. рідкісні види та угруповання) необхідно попередньо провести відповідні наукові дослідження із залученням спеціалістів відповідного профілю і фахового рівня, які потребують немало часу.
У більшості регіонів є можливість навести лише узагальнені дані оглядового характеру збережених у природному чи напівприродному стані територій і об’єктів та поглиблену характеристика окремих ділянок, залежно від наявності інформації по цих ділянках та її повноти.
Пункт 2.2. Відтворення природного стану елементів екомережі.
Щоб визначити основні спеціальні заходи, спрямовані на запобігання знищенню чи пошкодженню рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, збереження видів рослин, занесених до Червоної книги України (та інших списків видів, що потребують охорони), поліпшення середовища їх існування, створення належних умов для розмноження, необхідні цілеспрямовані дослідження структури популяцій таких видів, їх динаміки, потрібно визначити причини зміни чисельності та структури. Слід зауважити, що ці питання у Червоній книзі України (1996) висвітлені недостатньо і дуже узагальнено. Можна використати з цією метою публікації, присвячені окремим видам з числа раритетних чи угрупованням.
Пункт 3.3. Рівень наукового забезпечення реалізації програми формування регіональної екомережі у кожній з областей буде суттєво відрізнятись і залежатиме від наявності у регіоні спеціалістів відповідного профілю і фахового рівня.
І.2. Схема формування екомережі.
Тут зазначено, що проектування екомережі України на регіональному рівні здійснюється шляхом розроблення регіональних схем екомереж адміністративних областей, районів і можуть також розроблятись для природних регіонів, межі яких обумовлені природними чинниками (басейнів рік, гірських систем тощо).
Разом з тим, екомережа це структура природного характеру, тому національна екомережа України повинна, на наш погляд, складатись з регіональних схем екомереж природних регіонів – Карпат, Полісся, Поділля, Розточчя тощо, або фізико-географічних областей. Розбудова екомереж в кожному з цих регіонів має свою специфіку. Для кожного з таких регіонів із залученням відповідних фахівців можна розробити детальну методику формування екомереж регіонального і локального рівнів, які можуть бути використані в адміністративних регіонах.
Пункт 1.3. Вихідні матеріали для розробки РСЕМ.
Вихідні матеріали у кожному регіоні будуть далеко неповними щодо більшості перерахованих пунктів.
До пункту І слід додати: “та картосхеми їх поширення виконані з використанням ГІС-технологій”.
До пункту 3 після слів “описи природних ландшафтів” додати: “класифікація екосистем регіону, характеристика їхніх біотичних складових”.
6. Послідовність проектних рішень регіональної схеми екомережі.
Найважливішими елементами екомережі є природні ядра. Це випливає з того, що збереження біорізноманіття є найважливішою метою екомережі. Одним з індикаторів високого рівня і цінності біорізноманіття є наявність видів з Червоних книг і списків різного рангу.
Щоб виділити природні ядра екомережі і встановити чи співпадають вони з об’єктами природно-заповідного фонду, які повинні відігравати роль природних ядер у складі екомережі, необхідно скласти карти поширення раритетних видів, сумістити їх з допомогою ГІС-технологій. Місця з найвищою концентрацією місцезростань “червонокнижних” видів будуть ядрами екомережі.
Так само можна виділити місця концентрації раритетних угруповань, які також є індикаторами рівня біорізноманіття.
Наступний етап ранжування ядер за рівнем значення, рівнем рідкісності, унікальності біорізноманіття, типологізація за площею, за формою контура. За результатами ранжування вони будуть віднесені до ядер національного, регіонального чи локального рівнів.
Найвищу цінність являтимуть ядра, де зосереджено найбільше видове, ценотичне, ландшафтне різноманіття, з високим рівнем рідкісності та унікальності, великі за площею, розсічені або променеві за формою.
Для обговорення і аналізу запропонована „Методика формування регіональної екомережі”, розроблена авторським колективом у 2003 році (м.Київ). Після попереднього аналізу Методики і намагання апробувати її на конкретному полігоні (масштаб області, а також локальний полігон Стрілецько-Кутської та Ревнянської сільрад) виникла серія принципових зауважень.
Основні концептуальні зауваження до цього варіанту проекту.
(за розділами Методики)
Розділ 1.
Підрозділ 1.
п.1.1. Терміни і визначення. Цей підрозділ повинен бути обов’язковим, а не „в разі необхідності”, адже Методика стане загальнообов’язковою для всіх регіонів держави, і правильне трактування термінів є запорукою уніфікації процесу. Є декілька понять, які треба обов’язково впровадити у Методику і подальші нормативно-правові документи, зокрема ренатуралізація, натуралізація, інваріант, критичні інваріантні стани ландшафтів тощо. Доцільно позбутись термінів природні ландшафти, природні екосистеми, адже таких в природі, тим паче на терені України вже не збереглось, а є різні антропічні, антропогенні відмінності та варіанти.
п.1.2. Сучасний стан територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні. Спочатку треба надати розвернуту характеристику ландшафтної структури території та загального екологічного стану регіону, на тлі чого виразно повинні вичленуватись існуючі та потенційні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні.
п.1.3. а) викласти у такій редакції: завдання у сфері формування регіональної екомережі (на базі ландшафтної карти – визначення просторової структури, її елементів та їх площі, стану, резервування та заповідання територій тощо).
п.1.3. б) після слів „оптимізація площ сільськогосподарських” додати та інших земель, адже оптимізації підлягає вся структура земельних угідь регіону, а не лише сільськогосподарських.
п.1.3. г) з тексту викинути (відтворення природних ландшафтів, .....) як таке, що є родовим по відношенню до видових понять ділянок та т.п.
п.1.3. д) викласти у такій редакції: у питаннях збереження біологічного різноманіття (збереження та відновлення екосистем та екотопів, оптимальне управління та невиснажливе використання біоресурсів).
п.1.4. наприкінці додати: інші цінні території та ті, що потребують реставрації чи натуралізації.
п.2.1. з 11-ї строки викласти у такій редакції: залуження земель, реставрація (а не консервування, тобто збереження) деградованих і забруднених земель з наступним їх частковим залісненням та залуженням, збереження природничих рис ландшафтів на землях промислових, гірничовидобувних, транспортних, дорожньої та іншої інфраструктури, оборони, і далі по тексту.
п.2.2. Викласти у такій редакції: Визначаються основні спеціальні заходи, спрямовані на запобігання деградації чи небажаної трансформації структури ландшафтів чи їх окремих компонентів, знищенню чи пошкодженню рослинних угруповань і далі по тексту.
п.3.2. завершити абзац у такій редакції: заходи щодо збереження та збагачення елементів ландшафтного та біологічного різноманіття.
Підрозділ 2.
п. 1. абзац 3, строка 2 додати: мають на меті визначити методологію та понятійний апарат, склад і зміст (та далі по тексту).
п. 2. вставити першим завданням: при: розробці регіональних Схем оптимізації природокористування на ландшафтно-стабілізаційних засадах; (і далі по тексту).
п.3. викласти у такій редакції:
Вихідними матеріалами для розробки РСЕМ є:
1.Ландшафтні карти регіону з описами ландшафтів і екосистем.
2.Карти геологічні, геоморфологічні, кліматичні, гідрографічної мережі, грунтові, рослинного та тваринного світу.
3.Матеріали наявності на території регіону локалітетів існування пріоритетних видів рослин і тварин, визначених нормативно-правовими актами.
4.Перелік пріоритетних видів рослин і тварин (і далі по тексту).
5.Карти територій та об’єктів природно-заповідного фонду (і далі по тексту).
8.Матеріали визначення територій та земель, що підлягають консервації, виведенню з господарського та іншого використання, рекультивації, ренатуралізації та натуралізації.
п.4. останні дві строки викласти у такій редакції: на вимогах щодо забезпечення збереження, відтворення та збагачення ландшафтного і біологічного різноманіття згідно принципів гармонійного розвитку.
п.5. Викласти у такій редакції:
Територіальна структура ЕМ має відповідати принципам ландшафтної стабілізації територій (щодо нейтралізації прояву негативних дестабілізуючих процесів) для збереження і збільшення ландшафтного та біологічного різноманіття.
Структурні складові НЕМ визначаються за існуючою ландшафтною структурою території регіону та в межах ландшафтів – об’єктивно обумовленими параметрами екосистем.
Територіальні елементи екомережі визначаються відповідно до принципів територіального структурування Всеєвропейської екомережі та необхідності збереження стабільності ландшафтно-екологічної ситуації.
Визначення „природних” ядер, коридорів, буферних зон та ділянок відтворення „природного” стану, а також самого поняття „природний” з позицій ландшафтно-стабілізаційного підходу до їх формування в межах усталеної термінології вимагає докорінного уточнення і чіткого визначення. Наведені ж ознаки-критерії є сумбурними, різнокаліберними і різнотипними. Від цього залежить подальший алгоритм здійснення процедурних актів у створенні екологічної мережі (зокрема п.6, таблиці 2, 3 та інші).
Крім того, принциповим є визначення поняття і призначення коридору (сполучної території). Якщо, за декларованою функцією, він сполучає природні біологічні ядра з метою забезпечення міграції геноносіїв, то тоді що ж являють собою річкові коридори: вони, що, сполучають море з небом у своїх витоках? Що і для чого може сполучати коридор між русловою геосистемою і суміжними ділянками крутосхилу гори: хіба риби поповзуть розмножуватись на лісову галявину чи бук з ялицею замінять вербу з осикою у гігроморфних умовах заплави?
8. Склад матеріалів регіональних схем екомережі.
Необхідно на підставі фактичних матеріалів, отриманих при проведенні досліджень на окремо взятих полігонах (в масштабі сільрад з різними типами ландшафтної структури), уточнити запропоновану схему текстової частини згідно методологічних змін у підході до створення екомережі.
Підрозділ 3. Перелік територій та об’єктів екомережі. В имагає уточнення згідно методологічних змін у підході до створення екомережі.
Підрозділ 4
Вимагає уточнення згідно методологічних змін у підході до створення екомережі.
5. Проектна територіальна структура ЕМ
Територіальна структура ЕМ має відповідати принципам достатності територій для збереження біорізноманіття та забезпечення просторової цілісності цих територій.
Структурні складові НЕМ визначаються за об”єктивно обумовленими природними чинниками просторовими параметрами екосистем та інших типів територіальних утворень. (писано біологами, які крім екосистем не знають інших, глобальнішіх і над видових щодо видової екосистеми!)
В рамках даного проекту і в структурі загальнодержавної екомережі на території області нам рівні макроелементів виділені такі структурні одиниці:
Річково-долинні коридори міжрегіональні:
Дністровський (ландшафти русла, заплави, нижніх і середніх внутріканьйонних терас);
Прутський (ландшафти русла, заплави, фрагментів нижніх і середніх терас);
Сіретський (ландшафти русла, заплави, фрагментів нижніх і середніх терас);
Черемоський (ландшафти русла, заплави, фрагментів нижніх терас).
Ні Черемоський, ні Сіретський, ні Прутський екокоридори не сполучають природні ядра, а є самостійними динамічними структурами, що мають право на надання їм окремого статусу з відповідними ознаками і функціями. Навпаки, ця специфіка цих природних утворень спонукала на прийняття рішень про оголошення певних їх ділянок гідрологічними заказниками (Черемоський, Сіретський), правда з невизначеними поки що межами, структурою і повноваженнями. Ландшафтний заказник „Прутська заплава” є одним з фрагментів заплави цієї ріки, який отримав цей статус завдяки кращій збереженості типових геокомплексів з причин специфіки прикордонного режиму.
Дністровський екокоридор має набагато складнішу ландшафтну структуру і з огляду на функціональне призначення являє собою низку ландшафтних, іхтіологічних та зоологічних заказників, геологічних пам’яток природи. Тому поняття коридор як сполучної території тут виправдано лише на окремих ділянках локального значення, в місцях відсутності стрічкової суцільності.
На території локального полігону (с.Стрілецький Кут) в якості локальних коридорів можуть виступати фрагменти природних комплексів, які найближче і найкраще можуть формувати ідеальну мережу, тобто заповнюють міжкоридорно-ключовий простір і включають угіддя з найменш шкідливим впливом на комплекс або є стабілізаторами негативних деструктивних процесів (угіддя садів, луків пасовищ, лісів).
Створення суцільно-сполучної мережі з коридорів локального та регіонального рівнів (сполучних територій) не має в умовах контрастних ландшафтів ніякого сенсу, адже не забезпечує декларовану необхідність міграції геноносіїв. Такі підходи (з відповідними розрахунками щільності мережі і т.п.) виправдані лише (і частково) на монолітно рівнинній території з малоконтрастними ландшафтами і незначною щільністю населення, де не проявляється дія негативна геодинамічних процесів.
Лісові екологічні коридори.
Виділені за ландшафтним принципом, з урахуванням стабілізуючої ролі лісової рослинності в динаміці ландшафтної структури і функціонуванні геосистем.
Хотинський.
Прут-Сіретський.
Нижньогірно-лісовий.
Середньогірно-лісовий.
Хотинський приурочений до Хотинської височини із майже збереженим суцільним масивом буково-дубово-грабових лісів. Його статус теж є умовним: за своєю функцією він виконує і функцію ключової території, і сполучної території, адже має витягнутий контур. Проте він є самодостатньою (навіть з генетико-біотичної точки зору) геосистемою і сполучення ним таких же само структур, як Дністровський і Прутський коридори, має суто символічне та стендово-ілюстративне значення.
Прут-Сіретський приурочений до геосистем ерозійно-денудаційного уступу Прут-Сіретського вододілу, де в умовах сильної ерозійної глибинної розчленованості території і непридатності її до інтенсивного аграрного освоєння збереглись фрагментарно чи контурно - змонолітненно буково-дубових та дубово-буково-грабових лісів. Не являє суцільно-стрічкової території „природних” геосистем, але за інтенсивністю та ступенем незначної антропогенної перетвореності ландшафтів може виконувати роль макрокоридору. Складовою його частиною е Чернівецький регіональний ландшафтний парк.
Нижньогірно-лісовий та Середньогірно-лісовий коридори є самодостатніми висотно-поясними гірськими геосистемами і так само виконують двояку роль.
Природні ядра.
На макрорівні до них вибрані території існуючих великих за площею і достатньо компактних за малюнком існуючих об’єктів природно-заповідного фонду:
НПП „Вижницький”.
Зоологічний заказник „Зубровиця”.
Регіональний ландшафтний парк „Чернівецький”.
Регіональний ландшафтний парк „Черемоський”.
Масив Хотинської височини.
Їх функціональне призначення і роль достатньо різні, але завдяки ощадливому режиму природовикористання вони виконують стабілізаційні функції у збереженні як ландшафтної структури регіону, так і біотичного компоненту.
Аналогічну роль можуть виконувати монолітно лісові геосистеми у витоках найдовшого притоку р.Прут – р.Жіжія, де ліси стабілізують активні ерозійно-зсувні процеси головного Прут-Сіретського денудаційного уступу, проте вони ще не набули статусу заповідного об’єкту. Автором ще на початку 90-х років XX століття пропонувалось створення тут Регіонального ландшафтного парку „Жіжія” з подальшим підняттям статусу до білатерального (Українсько-Румунського) резервату, проте з політичних причин з румунського боку адекватної реакції не потрапило.
На локальному рівні роль ядер (ключових територій) сповна можуть і повинні відігравати ділянки мало змінених чи стабілізуючих геосистем (лісові, малодевастовані луки на крутосхилах та зсувах), навіть якщо за флористичним складом рослинності вони не представляють ніякої особливої цінності. В цій ситуації розуміння їх як локальних біоцентрів привносить лише методично-дестабілізуючу роль.
Буферні зони.
За пропонованим Методикою визначенням, буферні зони - території, що захищають екомережу від зовнішніх впливів. Зовнішній вплив – науково вкрай некоректний термін, адже ніяка природна система не може існувати як замкнена: таких в природі просто не існує. Може бути негативний чи дестабілізуючий позиційний вплив суміжних геосистем або конкретних процесів і явищ, в т.ч. і антропогенної генезис.
На макрорівні (міжрегіональний, регіональний) виділення таких зон має технічно-методичні труднощі, адже масштаб розгляду ситуації (навіть картографічно) не дозволяє чітко визначити території, їх захисні функції. Це можливо лише на локальному рівні конкретного землекористування.
На підставі досвіду, отриманого при відпрацюванні локального полігону Стрілецько-Кутської та Ревнянської сільрад, можна стверджувати, що в якості буферних зон можуть виступати функціонально різні геокомплекси.
Так, по периферії ключової території Чернівецького регіонального ландшафтного парку ними виступають такі геосистеми (в ранзі урочищ - видів місцевостей):
-Спадисті та стрімкі схили середніх терас р.Прут, ускладнені зсувами та урвищами, з лісовою та чагарниковою рослинністю.
-Спадисті та стрімки схили середніх терас р.Прут, ускладнені зсувами та урвищами, з лучною рослинністю під пасовищними угіддями.
-Полого-спадисті видовжені схили середніх терас р.Прут, з лучною рослинністю, фрагментами буково-грабових лісів та садами.
-Стрімкі та спадисті схили долин приток р.Прут, ускладнені зсувами, залісені чи з фрагментами лук.
Всі вони були і є природнім бар’єром для господарської експансії людини, тому збереглись на сьогодні у цьому стані. Водночас, вони з такою ж ефективністю виконують роль сполучних територій при ймовірному виділенні квазіекологічних коридорів через територію с.Стрілецький Кут, Ревне, Біла, Бурдей.
Місцями буферні зони виділити не має ніяких територіальних можливостей, підстав чи взагалі сенсу, а розміри їх коливаються від перших десятків до декількох сотень метрів.
Ділянки відтворення природного стану
Є поняттям вкрай невнятним, адже нема чіткого розуміння, що то є природний стан, а тим більше, його відтворення. На нашу думку, це території, що підлягають натуралізації чи ренатуралізації в залежності від глибини змінності первинних умов геосистеми (тобто рекультивації до ландшафтно - прийнятних умов у відповідності до сучасних кліматичних чинників і позиційних умов розміщення цих територій). З точки зору здорового глузду і перспектив заповідної справи, ці території після рекультивації (чи навіть без неї) можуть стати або ключовими, або сполучними, або буферними територіями.
Источник: Пропозиції щодо вирішення проблемних питаньщодо розбудови національної екомережі (за матеріалами сайту Національного Екологічного комітету України)