В.С. Лактіонова, О.А. Сич, Р.Г. Синельщиков

Донецький Національний Технічний Університет

Природно-заповідна справа як фактор сталого розвитку (на прикладі Донбасу)

Розглянуті питання: системна роль ПЗС у впровадженні сталого розвитку, дінамика розвитку ПЗС в Донецької області, розподіл об’єктів ПЗФ по категоріях, типах та адмінистративному розташуванню, перспективи розвитку ПЗС в регіоні.

Всесвітня Комісія по Навколишньому середовищу та Розвитку визначає сталий розвиток (sustainable development) як розвиток, котрий задовольняє всі потреби розвитку в теперішнім, не піддаючи небезпеці можливість наступних поколінь вирішувати питання розвитку суспільства в майбутньому.

Але, “выражение «sustainable development» трудно переводимо на русский язык. Я бы его перевел как развитие, допустимое или согласованное с состоянием Природы и ее законами”, - Проф. Н.Н. Моисеев.

Екологічна сталість включає в себе збереження біологічного і ландшафтного розмаїття, здоров’я людини, якості повітря, води та ґрунту на рівні, що є достатнім для підтримки життя та добробуту людини, а також життя тварин та рослин.

Біологічне і ландшафтне розмаїття світу уявляє собою велику цінність по екологічним, генетичним, соціальним, економічним, науковим, освітнім, культурним, рекреаційним та естетичним причинам.

Світ повинен зберегти біологічне і ландшафтне розмаїття та забезпечити стале використання його компонентів справедливим чином. Нам також необхідно зберегти екосистеми, які складаються з живих організмів та кісних речовин, що функціонують як єдине ціле.

В умовах Донецької області – найбільш екологічно напруженому регіоні України, найактуальнішою проблемою є збереження унікальних й типових ландшафтів, генофонду рослинного та тваринного світу, а також сприятливих екологічних умов.

На площі, що складає 4% території України, знаходяться 10% її населення, 30% забрудненних стоків, 40% шкодливих викидів в атмосферу, 4 млрд тон промислових відходів, 50 міст та 134 селищ міського типа та ін. Все це свідчить о гіпертрофірованній трансформації ландшафтної та біогеоценотическої сфер. Розташовуючись в Степовій зоні, регіон в цей час практично не має цілинних степових ділянок. Окремі природні території й комплекси піддаються впливу не тільки промисловості та сільського господарства, але й (в умовах дефіциту “недоторканих куточків природи”) величезній рекреаційній завантаженості, яка в декілька разів перевищує припустимі норми.

Найбільшу площу серед земельного фонду Донецької області займають землі сільськогосподарських угідь – 77,3%, серед яких рілля займає 62,6%. А лісистість складає лише 7,6% (це переважно штучні насадження).

Такі ознаки, як урбанізація, забруднення, щільність населення, захворюваність, особливо серед дітей та інші, свідчать о несталому розвитку Донецького регіону. Серед мір щодо впровадження сталого розвитку на території Донбасу природно-заповідна справа є одним з пріоритетних напрямків.

Природно-заповідна справа – це теорія і практика організації, функціонування і охорони заповідних територій та акваторій, а сукупність природних об’єктів та комплексів, наділених режимом заповідності, - це природно-заповідний фонд.

Роль природно-заповідної справи досить різноманітна. Насамперед, природні комплекси, що зберігаються, мають велике наукове значення. Неможливо перебільшити також історичну цінність заповідних об’єктів. Відокремленням досягається велика культурно-естетична і виховна мета. До того ж було б неправильно обмежувати роль природно-заповідної справи тільки духовними інтересами. Вона вирішує й певні практичні проблеми. Відомі численні приклади, коли на територіях, що охороняються, раритетні рослини і тварини не тільки зберігалися, але й розмножувалися, що надало можливості здійснювати їх розселення і навіть промисел.

Перші несміливі кроки природної заповідної справи були зроблені ще в 1913-1917 роках минулого століття, але вони залишилися на рівні пропозицій.. Після революції і громадської війни знову відновилися природоохоронні зусилля, які цього разу увінчались успіхом і декілька територій було проголошено заповідними.

До чергових заходів у сфері ПЗС у Донбасі знову повернулися приблизно через 10 років, коли рішення Сталінського облвиконкому статус обласних заповідників одержали вісім природних об’єктів. Декілька з них отримали пошкодження під час Великої Вітчизняної війни і були відновлені лише через 10 – 15 років.

У 1964-1965 рр. були створені Донецький науковий центр АН УРСР, Донецький державний університет І донецький ботанічний сад, а у 1967 р. – обласна інспекція Держкомітету. Співробітники Донецького ботанічного саду, обласної інспекції з охорони природи, активісти обласного товариства охорони природи та обласного управління лісового господарства у 1968-69 рокх обстежили лісові і степові ділянки, водоймища, багато з яких були введені до розряду пам’яток природи.

Перше ознайомлення громадськості з обласним реєстром територій та об’єктів ПЗФ відбулося в 1972 р. завдяки брошури “Заповедники и памятники природы Донецкой области”. Пізніше всі результати розвитку ПЗФ були систематизовані і відображені у книжці “Памятники природы Донетчины” у 1979 р.

Підвищення науково-технічного рівня діяльності щодо ПЗС знайшло підтвердження у 1978-1986 роках при розробці унікальної територіальної комплексної схеми охорони природи (ТерКСОП) Донецької області, де зокрема була обґрунтована необхідність створення на Сіверському Дінці національного природного парку.

Сприятливі нормативні умови для розширення та формування оптимальної репрезентативної заповідної мережі склались на момент оголошення незалежності України. У 1992 році був прийнятий Закон “Про природно-заповідний фонд України”, в якому були визначені організаційно-правові засади створення і функціонування територій та об’єктів природно-заповідного фонду та встановлена нова класифікація.

Безумовним поштовхом до розвитку заповідання у державі стала Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні. Особливо слід відзначити розпорядження голови Донецької облдержадміністрації від 13 січня 1997 року №7, яким запропоновано відповідним установам та організаціям вжити заходів щодо збільшення площі ПЗФ до 5% від загальної площі області.

На сьогодні в Донецькій області існує 115 об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею 78358 га. Присутні 10 із 11 категорій територій та об’єктів ПЗФ, що передбачені Законом “Про природно-заповідний фонд України”. Відсутні біосферні заповідники, дендрологічні та зоологічні парки. Всі ці об’єкти можна побачити в Атласі, над яким працювали й автори даного докладу.

За кількісним складом переважають заказники місцевого значення, а за площею – Національний природний парк і Регіональні ландшафтні парки.

Згідно з Законом «Про природно-заповідний фонд України» для таких категорій як заказники, заповідні урощища, пам’ятки природи, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва та регіональні ландшафтні парки передбачено ділення на типи. В Донецькій області переважають ботанічний та ландшафтний типи, а менш всьго зоологічного та загальнозоологічного типів.

Загальна заповідність Донецької області складає 3 %, але вона неравномірно розподілена серед районів. Найбільш заповідними є Слов’янський (34,2%) та Новоазовський (15,4%) райони, а найменш – Мар’їнський (0,01%) та Великоновосілківський (0,04%).

Щодо перспектив розвитку ПЗС у Донецькій області, то він має відбуватися згідно з Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України., яка була розроблена Мінекоресурсів і затверджена відповідним Законом України 21 вересня 2000 р. Вона розрахована на 15 років. У результаті виконання Програми частка земельного фонду з природними ландшафтами збільшиться до рівня, достатнього для збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, забезпечення вільного обміну біоенергетичною та генетичною інформацією, можливостей природної міграції та розповсюдження рослин і тварин, що стане значним кроком на шляху до сталого розвитку суспільства.

В відповідності з цією програмою на території Донецької області планується розширити площу Українського степового природного заповідника більш ніж на 1000 га, національного природного парку “Святі Гори” — на 10000 га, регіональних ландшафтних парків “Клебан-Бик” на 1000 га, “Донецький кряж” – на 2000 га, збільшити площу регіонального ландшафтного парку “Меотида” більш ніж на 13000 га за рахунок включення в склад парку прилягаючої акваторії Азовського моря, створити новий регіональний ландшафтний парк “Краматорський, збільшити кількість заказників загальнодержавного й місцевого значення. Також планується створити міждержавні заповідні території на базі існуючих регіональних ландшафтних парків “Меотида” та “Донецький кряж”, підвищити статус регіонального ландшафтного парку “Меотида” до рівня національного природного парку, а на кордоні Донецької та Луганської областей організувати новий національний природний парк “Донбаський”.

Таким чином удасться довести площу природно-заповідного фонду до 4-4,5% (при оптимальному для області показнику заповідності-5%).

Источник: В.С. Лактіонова, О.А. Сич, Р.Г. Синельщиков. Природно-заповідна справа як фактор сталого розвитку (на прикладі Донбасу) (за матеріалами Всеукраїнської студентської конференції "Сталий розвиток України" 6-7 грудня 2003 року в Київі)